Гірчиця жовта (сиза, сарептська), сімейство хрестоцвітих - відмінна сидеральна культура, що широко використовується в органічному землеробстві. Рослина гірчиці жовтої має стебло висотою 50-150 см, великі нижні листки й менші верхні. Корінь проникає вглиб на 2-3 метри. Зелень її їстівна, може бути використана для приготування салатів. Гірчиця жовта відрізняється від білої різновиди щодо більшої посухостійкості, але холод вона переносить гірше. Насіння її трохи меншого розміру, тому витрата посівного матеріалу може бути менше. При перегниванні зелені ґрунт збагачується азотом, фосфором, калієм. Коренева система гірчиці має здатність поглинати з ґрунту важкорозчинні поживні елементи, які недоступні для інших рослин і переводити їх в легкодоступні форми. Поліпшує фізичні й фізико-хімічні властивості ґрунту, створюються оптимальні умови для розвитку й активності корисних ґрунтових мікроорганізмів і хробаків. Килимом гірчиці ґрунт надійно захищається від водної й вітрової ерозії, від перегріву і пересушування, пригнічується зростання бур'янів. Гірчиця має фітосанітарні властивості, завдяки наявності ефірних олій у всіх частинах рослини.
При посіві гірчиці слід дотримуватися правил сівозміни. Оскільки рослина ця відноситься до сімейства хрестоцвітних, її не можна робити попередником для капусти, редьки, редиски, ріпи, адже шкідники й хвороби у цих рослин загальні. А на грядках для пасльонових і бобових посадка гірчиці позначиться найкращим чином. Висівати гірчицю жовту можна практично весь сезон. Зазвичай це роблять навесні до посадки основних культур, і восени після збирання врожаю. Її скошують до початку цвітіння, а потім закладають у ґрунт або залишають на грядці як мульчу. Взимку вона утримує сніг, а до весни перегниває повністю.
