Буркун (Melilotus) - це дворічна рослина. Листя у буркуну трійчасте, зазублене по всьому краю. Середня листкова пластинка, як і в люцерни, на черешку, бічні — сидячі. Прилистники невеликі, вузькі (нитко- й шилоподібні). Корені буркуну могутні, розгалужені, проникають у ґрунт у дворічних рослин на глибину 4 – 5, у однорічних — до 3 м.
У будь-якій фазі розвитку рослина має характерний для буркуну запах кумарину. Суцвіття —багатоквіткова пазушна китиця. Квітки білі, у жовтого буркуну жовті. Боби одно-, двонасінні з коротким загостреним носиком, сітчасто-зморшкуваті. Насіння, за формою воно кутасто-округле яйцеподібне, світло-жовте. Маса 1000 насінин (бобів) 1,9 – 2 г. У насінні буркуну багато твердих насінин (60 – 80 %), тому перед сівбою його треба скарифікувати.
У зеленій масі буркуну в період бутонізації міститься 18 – 22 % сирого протеїну за сухою речовиною (160 – 190 г на 1 корм. од.) і 19 – 22 % сирої клітковини. У фазі повного цвітіння рослини грубіють, вміст клітковини у них збільшується до 32 – 34 %. У фазі збирання буркун набуває солодкуватого аромату, який зумовлюється вмістом кумарину.
Останній може відновлюватися до дикумаролу — речовини, яка стримує зсідання крові і може викликати у домашніх тварин «хворобу кровотечі». При заготівлі кормів потрібно враховувати, що дикумарол утворюється із нешкідливого кумарину при приготуванні сіна, сінажу або силосу внаслідок перегрівання або псування сировини.
Буркун на корм доцільно висівати в чистому вигляді і в суміші з іншими культурами (еспарцетом), підсівати навесні вівсом або однорічним райграсом, використовувати як сидерат. Однорічний буркун висівають переважно в сумішах з кукурудзою на силос і зелений корм.
Буркун — дуже пластична рослина, росте на багатьох типах ґрунтів. Кращим для нього є ґрунт добре дренований, не кислий (рН > 6). Але і на зв’язних важкосуглинистих ґрунтах, а також на ґрунтах, де материнською породою є маловодопроникні суглинки, він непогано росте.
