Костриця лучна (Festuca pratensis Huds.) – цінна кормова культура, належить до родини злакових. Це нещільнокущовий злак, який швидко росте і найкраще розвивається на 2 та 3 рік.
Після скошування і спасування худобою добре відростає, утворює багато прикореневих листків, тому придатна для сінокісного й пасовищного використання, а у травосумішках з конюшиною або еспарцетом – для польового травосіяння. Коренева система мичкувата, проникає в ґрунти на глибину 1,4-1,6 м.
Корені засвоюють поживні речовини з важкодоступних сполук ґрунту. Стебла прямостоячі, добре облистяні, заввишки 1,0 - 1,2 м. Листки лінійні, по краях злегка шорсткі, з нижнього боку блискучі.
Суцвіття – розлога волоть. Плід – плівчаста зернівка ланцетоподібної форми, з довгим стрижнем. Маса 1000 насінин близько 2 г. У перший рік росте слабо, насіння не утворює, а на другий рік із неї отримують один укіс і отаву.
З травостою не випадає впродовж 7 - 8 років. Навесні костриця рано відростає і швидко розвивається. Норма висіву насіння на чистих посівах 12 - 15 кг/га, у травосумішках 7 - 8 кг/га. На сіно кострицю лучну скошують на початку цвітіння, оскільки вона не так швидко грубіє, як інші злакові трави.
Це вологолюбна рослина, але менше, ніж тимофіївка. Дуже добре реагує на зрошування та азотні добрива, холодо і зимостійкість добрі. Засуху витримує погано. Листя під час засухи уражується іржею, погано росте і навіть випадає з травостою.
