Селера — цінна овочева культура, яка широко вирощується як для отримання соковитої зелені, так і коренеплодів. Проте на різних етапах розвитку рослини можуть уражуватися численними хворобами, що суттєво знижують урожайність і якість продукції. Інфекції проявляються як у відкритому ґрунті, так і в теплицях, а також під час зберігання, коли втрати можуть бути особливо значними.
Іржа
Хвороба зазвичай проявляється на початку літа. Ознаки ураження спочатку з’являються на нижньому боці листків (інколи з обох сторін), а також на черешках і стеблах у вигляді червонувато-бурих подушечок, які оточені яскраво-помаранчевими утвореннями. Згодом на рослинах формуються світло-бурі або іржаво-коричневі пустули, зібрані невеликими групами. Вони містять урединіоспори та з часом перетворюються на плями, що легко порошать.
Наприкінці літа на місці уредіній з’являються чорні щільні утворення, значно більші за попередні стадії. Вони розміщуються дуже густо і до осені утворюють суцільний темно-бурий наліт у вигляді плівки. Збудником хвороби є однодомний іржастий гриб Puccinia apii. Протягом вегетації він поширюється урединіоспорами, формуючи кілька поколінь і забезпечуючи швидке розповсюдження інфекції. Уражене листя поступово жовтіє, висихає і відмирає.
Джерелом інфекції слугують рослинні рештки, на яких зберігаються телії з теліоспорами. Навесні вони проростають, утворюючи базидіоспори, що спричиняють первинне зараження. Подальше поширення відбувається за рахунок еціоспор і урединіоспор. Шкідливість захворювання полягає у втраті якості продукції: листки жовтіють і висихають, втрачають смак, а черешки стають непридатними для реалізації та споживання.
Фомоз (суха бура гниль сердечка)
Захворювання на селері проявляється у двох основних формах: у вигляді сухої гнилі серцевини коренеплодів під час зберігання та як випадання насінників у полі через відмирання уражених рослин. На насінниках перші симптоми з’являються на стеблах, найчастіше біля основи, а також у місцях розгалуження гілок і прикріплення черешків.
Спочатку утворюються темні подовжені плями та смуги з характерним бузковим відтінком, які інколи супроводжуються виділенням липкої речовини. З часом уражені тканини висихають, сіріють і вкриваються численними чорними крапками — пікнідами гриба. Подібні ознаки можна спостерігати й на суцвіттях, квітконіжках і в основі зонтиків. Рослини при цьому пригнічуються в рості, листя жовтіє, біля основи набуває синюватого або бурого відтінку, черешки стають ламкими, а уражені органи поступово відмирають. При інфікуванні насіння на його поверхні також можуть формуватися пікніди.
Збудниками хвороби є гриби роду Phoma. Упродовж вегетації вони поширюються пікноспорами, формуючи кілька поколінь і спричиняючи нові осередки зараження. Найінтенсивніше розвиток хвороби спостерігається наприкінці літа та восени. У рослин першого року на черешках і жилках з’являються світлі смуги або видовжені жовтуваті плями, які з часом темніють до сіро-коричневих. Пізніше на них утворюються чорні пікніди, а уражені тканини стають крихкими. У деяких випадках інфекція проникає в головку коренеплоду, спричиняючи загнивання його верхівки. У польових умовах така форма частіше розвивається на перезволожених ділянках із поганою аерацією ґрунту, особливо в низинах.
Гниль коренеплодів найінтенсивніше розвивається під час зберігання. На їх поверхні з’являються сіруваті, злегка вдавлені плями. Під ураженими ділянками тканина стає сухою, крихкою, бурого відтінку. За швидкого перебігу процесу в середині утворюються порожнини, стінки яких можуть вкриватися слабким білуватим нальотом грибниці. Починаючи з середини зими та до весни на уражених ділянках формуються плодові тіла гриба — пікніди, розташовані окремими групами. Головним джерелом інфекції є заражені коренеплоди, висаджені для отримання насіння. Крім того, патоген зберігається на рослинних рештках до 2-3 років, а також може передаватися через насіння.
Розвитку хвороби сприяє висока вологість, оскільки пікноспори виділяються лише за наявності краплинної вологи на рослинах. У сховищах швидкість поширення гнилі безпосередньо залежить від температури: чим вона вища, тим інтенсивніше прогресує ураження. Більш сприйнятливими є недорозвинені або перезрілі коренеплоди, а також ті, що вирощені на легких супіщаних ґрунтах. Шкідливість захворювання проявляється у випаданні рослин, зниженні врожайності та якості насіння, втраті товарного вигляду коренеплодів і їх непридатності до тривалого зберігання. Значна частина врожаю може бути втрачена через загнивання під час зберігання.
Чорна гниль (альтернаріоз)
На ранніх етапах розвитку селери захворювання проявляється як «чорна ніжка». Спочатку темніє коренева шийка, після чого листя жовтіє, в’яне й поступово всихає вся розетка. У вологу погоду, особливо восени, уражені листки загнивають і вкриваються слабким зеленувато-бурим пліснявим нальотом. Під час зберігання на коренеплодах, переважно збоку або у верхній частині, з’являються чорні вдавлені плями. На зрізі чітко видно вугільно-чорну уражену тканину, яка різко відмежована від здорової.
Збудником є гриб Alternaria radicina. Поширюється він конідіями, для проростання яких оптимальною є температура +26-28°С. Зараження найчастіше відбувається у теплу дощову осінь. Джерелами інфекції виступають заражене насіння, рослинні рештки. Зимує патоген у вигляді грибниці та конідій. Гриб викликає руйнування тканин рослини. Під час зберігання коренеплоди найчастіше інфікуються через механічні пошкодження, особливо за умов недостатньої вентиляції.
Біла гниль (склеротініоз)
Захворювання переважно проявляється на коренеплодах селери під час зберігання. Спочатку на їх поверхні виникають водянисті, мокрі плями, які згодом покриваються щільним білим нальотом — грибницею збудника. Пізніше на ній утворюються чорні склероції. Уражені тканини розм’якшуються, буріють, і коренеплід поступово повністю загниває. Збудником є гриб Sclerotinia sclerotiorum, який відзначається широким колом рослин-господарів.
Основним джерелом інфекції є склероції гриба, які накопичуються в ґрунті, на рослинних рештках, а також у сховищах — на підлозі, стелажах і залишках ураженої продукції. Вони здатні зберігати життєздатність протягом кількох років. У період вегетації патоген поширюється сумкоспорами та вегетативно — фрагментами грибниці, які переносяться вітром, дощовими краплями або комахами. У сховищах первинне зараження відбувається при контакті коренеплодів із грибницею, що розвивається зі склероціїв. Активному розвитку хвороби сприяють підвищена вологість повітря та температура понад +14°C.
Інфікування може відбуватися ще в полі, однак найінтенсивніше гниль розвивається під час зберігання, особливо на ослаблених, підморожених або механічно пошкоджених коренеплодах. Гриб здатний проникати як через пошкодження, так і через непошкоджені тканини. У сховищах інфекція поширюється контактним шляхом — від хворих коренеплодів до здорових, утворюючи локальні осередки. Додатковим джерелом зараження можуть бути склероції, занесені разом із ґрунтом або рослинними рештками. Хвороба є особливо небезпечною під час зберігання, оскільки спричиняє масове загнивання врожаю. Уражені коренеплоди стають м’якими, водянистими та непридатними для споживання, переробки. При висаджуванні таких коренеплодів рослини розвиваються слабо, відстають у рості, часто в’януть і гинуть.
Сіра гниль (ботрідіоз)
Ознаки захворювання проявляються на коренеплодах селери переважно під час зберігання. Уражені екземпляри стають м’якими та водянистими, подібно до білої гнилі, однак їх поверхня у вологих умовах вкривається характерним сірим пухнастим нальотом. Це грибниця разом із конідіальним спороношенням збудника. Згодом на ній формуються дрібні чорні склероції.
Збудником є гриб Botrytis cinerea, який зазвичай уражує ослаблені тканини рослин. Проникнення відбувається через механічні пошкодження або природні отвори, хоча завдяки виділенню токсинів патоген може інфікувати й неушкоджені тканини. На поверхні нальоту утворюються численні дрібні склероції, які активно формуються при температурі +4 -13°C. Сірий наліт є джерелом великої кількості конідій, які легко осипаються та поширюються повітрям. Найбільш інтенсивний розвиток грибниці та спороношення відбувається за температури +17-25°C і високої вологості повітря (95-98%). Протягом вегетаційного періоду патоген утворює кілька поколінь спор.
Основними джерелами інфекції є заражені рослинні рештки та склероції в ґрунті, які можуть зберігати життєздатність до 8 років і більше. Первинне інфікування коренеплодів можливе як у полі, так і в сховищі. Надалі хвороба швидко поширюється повітряним шляхом за допомогою конідій, а також контактно — при дотику уражених коренеплодів до здорових. Саме тому перебирання продукції під час зберігання може сприяти рознесенню інфекції по всьому сховищу. Шкідливість сірої гнилі подібна до білої: вона спричиняє масове загнивання коренеплодів і значні втрати врожаю під час зберігання.
Хвороби селери можуть значно вплинути на якість і кількість врожаю, однак більшість із них легше попередити, ніж лікувати. Дотримання агротехнічних правил, уважний догляд і регулярний огляд рослин допоможуть виростити здорову культуру та отримати високий урожай.
Читайте також: Хвороби селери, які знищують урожай
