Столовий буряк — одна з основних овочевих культур, яку вирощують для споживання у свіжому вигляді, переробки та зберігання. Проте під час вегетації та у сховищах ця культура часто страждає від гнилей, які призводять до значних втрат урожаю. Найпоширеніші причини ураження — заражене насіння, несприятливі погодні умови, порушення агротехніки, а також зберігання у непридатних умовах.
Серед найпоширеніших захворювань коренеплодів варто виділити фомоз (гниль сердечка), фузаріозну, буру та червону ризоктоніозну гнилі, хвостову (гомоз), кагатну гнилі, а також некроз судин. Натомість ризопусна, афаноміцетна, пітіозна, фітофторозна та м’яка гнилі трапляються значно рідше.
Гниль сердечка (фомоз)
Ураження буряків цією хворобою виявляється як гниль серцевини, що починається з верхівки кореня і поступово, конусоподібно, просувається донизу. На поздовжньому розрізі видно темну, суху та щільну тканину. З часом уражена ділянка загниває, висихає і стає крихкою, на її поверхні з’являються характерні чорні пікніди збудника. Якщо такі коренеплоди потрапляють у сховища, вони швидко розкладаються, і цей процес прискорюється за підвищених температур зберігання.
Збудником хвороби є гриб Phoma betae Frank, який найчастіше уражує ослаблені молоді ділянки кореня, зокрема бічні опуклості в зоні кореневої шийки. На цих місцях з’являються бурі або темно-сірі плями. Особливо вразливими до інфекції є буряки, вирощені на ґрунтах із нестачею бору. Борний дефіцит спричиняє відмирання точки росту коренеплоду, після чого патоген легко заселяє відмерлі тканини, спричиняючи утворення сухої гнилі темно-бурого кольору. У період зимового зберігання уражені фомозом коренеплоди стають вразливими до вторинного інфікування збудниками кагатної гнилі, що призводить до їх повного розкладу.
Хвороба завдає значної шкоди, знижуючи товарну якість коренеплодів та роблячи їх непридатними для тривалого зберігання. Уражені буряки швидко загнивають у сховищах, що спричиняє істотні втрати врожаю. Основними джерелами інфекції є заражене насіння, уражені коренеплоди та залишки рослин на полі, в яких зберігаються збудники хвороби.
Фузаріозна гниль
Перші ознаки захворювання з’являються ще в період вегетації у вигляді в’янення листя та почорніння черешків. Уражені рослини пригнічуються в рості, утворюють численні бічні корінці. Надалі інфекція проникає у внутрішні тканини коренеплоду, де на розрізі помітні відмерлі бурі судинно-волокнисті пучки, видовжені порожнини або дупла, часто вкриті білим чи рожевим нальотом грибів.
У заражених зонах тканини втрачають цукри, а вміст важливих мінеральних речовин — калію, кальцію, фосфору, заліза, а також органічних кислот — суттєво знижується. Натомість накопичується токсичний азот, що ще більше погіршує якість продукції. Захворювання викликається грибами роду Fusarium Link, які становлять серйозну загрозу для столового буряка. Патогени переважно проникають у рослини через пошкоджені корені або тканини, послаблені несприятливими умовами вирощування.
Фузаріозна гниль розвивається переважно під впливом несприятливих екологічних умов. Зокрема, тривала літня посуха негативно впливає на ріст і життєздатність буряків, створюючи сприятливі умови для проникнення збудників навіть у відносно здорові коренеплоди. У результаті зараження такі рослини або одразу виявляють ознаки хвороби, або зберігають інфекцію без видимих симптомів до періоду зберігання. У сховищах інфіковані буряки швидко загнивають, провокуючи розвиток кагатної гнилі.
Гриби можуть тривалий час зберігатися в ґрунті та на залишках уражених рослин у вигляді хламідоспор, мікросклероціїв, а також макро- і мікроконідій. Для ефективного стримування поширення захворювання велике значення мають агротехнічні заходи. Вони спрямовані на зменшення кількості збудників у ґрунті та зміцнення природної стійкості рослин до інфекції.
Бура (ризоктоніозна) гниль
Це захворювання найчастіше спостерігається на важких, запливаючих ґрунтах із високим рівнем ґрунтових вод, а також у знижених ділянках, де затримується дощова або поливна вода. Ознаки зараження виявляються як у період вегетації, так і під час зберігання коренеплодів. Уражені рослини мають листки й черешки в центрі розетки, які темнішають до темно-коричневого або чорного кольору, швидко в'януть і відмирають. Спочатку гинуть старі листки, згодом — молоді.
На коренеплодах гниль зазвичай починається з хвостової частини, рідше — з головки або шийки. Уражені ділянки темніють до майже чорного відтінку, а в умовах підвищеної вологості вкриваються щільним повстяним бурим нальотом, який поширюється на черешки листя і навколишній ґрунт. На поверхні цього нальоту можна побачити дрібні чорні склероції. Візитною карткою бурої гнилі є чітко виражена межа між здоровими й ураженими тканинами.
Збудником хвороби є гриб-поліфаг Thanatephorus cucumeris Donk. Цей патоген має вегетативний тип розвитку і здатен уражати широкий спектр рослин. Найбільш сприятливими для його розвитку є температурні умови в межах 25-30°C. Зимує гриб у ґрунті, зберігаючись на рослинних рештках у формі склероціїв, які можуть залишатися життєздатними кілька років поспіль.
Для ефективного обмеження поширення бурої гнилі та зменшення накопичення інфекційного фону в ґрунті необхідно дотримуватись науково обґрунтованої сівозміни, враховуючи широкий спектр культур-господарів патогену. Важливу роль у зниженні інфекційного навантаження відіграють також глибока оранка та інші агротехнічні заходи з обробки ґрунту.
Читайте також: Горох та соя – хвороби насіння частина 2
