Кормові трави — це сільськогосподарські культури, які забезпечують високий урожай зеленої маси. Її використовують як зелений корм, а також як сировину для виготовлення сіна, сінажу, силосу чи кормів штучного сушіння.
Кормові трави класифікують за тривалістю життя на однорічні та багаторічні. За ботанічними ознаками вони поділяються на групи, що належать до різних родин, зокрема найпоширеніші з них — тонконогові, бобові, капустяні та айстрові.
Біологічні особливості кормових трав:
Бобові трави вирізняються високим вмістом білка та здатністю засвоювати атмосферний азот. Сучасні сорти кормових трав характеризуються високою врожайністю і можливістю забезпечувати кілька укосів зеленої маси протягом одного сезону.
Буркун
У зеленій масі буркуну на стадії бутонізації міститься 18–22% сирого протеїну в сухій речовині (160–190 г на 1 кормову одиницю) і 19–22% сирої клітковини. У фазі повного цвітіння рослини стають грубішими, а вміст клітковини зростає до 32–34%. Під час збору буркун набуває солодкуватого аромату завдяки наявності кумарину.
Кумарин може перетворюватися на дикумарол — речовину, що уповільнює зсідання крові й може спричинити у тварин «хворобу кровотечі». Під час заготівлі кормів важливо враховувати, що дикумарол утворюється із кумарину під час приготування сіна, сінажу чи силосу через перегрівання або псування сировини.
Буркун доцільно вирощувати як у чистих посівах, так і в сумішах з іншими культурами, наприклад, еспарцетом. Навесні його можна підсівати разом із вівсом або однорічним райграсом, а також використовувати як сидерат. Однорічний буркун переважно висівають у сумішах із кукурудзою для отримання силосу або зеленого корму.
Вика
Вика є цінним джерелом легкозасвоюваного білкового корму. Її білок містить важливі амінокислоти з високим коефіцієнтом перетравлення. Зелена маса виключає глюкозинолати, що робить її безпечною для згодовування у чистому вигляді, не спричиняючи отруєнь або тимпаніту. Окрім високого вмісту білків, вика багата на вітаміни та мінеральні солі, що підвищує її кормову цінність. Зерно вики містить у середньому 26–36% білка.
Грястиця збірна
Багаторічний верховий злак з нещільнокущовою формою росту. У перший рік після сівби розвивається повільно, а повноцінний урожай починає давати на другий-третій рік. За сприятливих умов може залишатися в травостої 7–8 і більше років. Навесні вегетація починається дуже рано, а після скошування чи випасання трава швидко відростає. Вона стійка до витоптування, що робить її однією з найкращих пасовищних культур.
Грястиця може забезпечити 5-6 циклів випасання худоби. Вона відрізняється багатоукісністю та високою врожайністю зеленої маси. Цю траву із задоволенням поїдають всі види худоби, як на пасовищах, так і у вигляді сіна. Листя складає 60-80% від загального врожаю, що робить кормову цінність на ранніх стадіях дуже високою.
Еспарцет
Зелена маса та сіно еспарцету є високоякісними кормами, багатими на поживні речовини, і підходять для всіх видів сільськогосподарських тварин. Випасання худоби на еспарцетових пасовищах або годування свіжою травою цієї культури позитивно впливає на їхній ріст та продуктивність.
Хоча еспарцет дещо поступається люцерні за вмістом протеїну, його зелена маса та сіно мають високу кормову цінність. У 100 кг зеленої маси міститься 17,3 кормових одиниці, вміст перетравного протеїну складає 2,8 кг. На кожну кормову одиницю припадає перетравного протеїну 162 г.
Конюшина
Червона конюшина — цінна багаторічна бобова культура. Вона є важливим джерелом високоякісного корму, такого як сіно, сінаж та корми штучного сушіння, а також незамінним компонентом зеленого конвеєра.
Конюшина є однією з найкращих кормових трав, багатою на вітаміни A, B, C, D, K. Вона містить 14,5% протеїну, 3,5% жирів, а також значну кількість кальцію та фосфору. Завдяки цьому сіно з конюшини має високу поживну цінність і особливо корисне для годівлі молодняка.
Під час вирощування кормових культур важливо враховувати їхні морфологічні особливості, біологічні характеристики, екологічну пристосованість до навколишнього середовища, а також господарські якості (кормова цінність, поживність, способи використання — на сіно, сінаж тощо, зручність у збиранні, транспортабельність).
Злакові культури потребують високого забезпечення азотом, переважно у формі амонійних солей і нітратів, тоді як бобовим більше необхідні фосфорні та калійні добрива.
Читайте також: Стевія вирощування
