Буркун належить до дворічних трав. Листя буркуну трійчасте, зазублене по всьому краю. Середня листкова пластинка, як і в люцерни, на черешку, а бічні – сидячі.
Прилистники невеликі, вузькі (ниткоподібні та шилоподібні). Корені буркуну потужні, розгалужені: у дворічних рослин проникають у ґрунт на глибину 4-5 м. У будь-якій фазі розвитку рослина має характерний запах кумарину.
Суцвіття буркуну – багатоквіткові пазушні китиці. Квітки можуть бути білими або жовтими. В культурі переважає білий буркун та його гібриди з жовтим відтінком, деякі квітки можуть бути жовтими або з жовтим відтінком. Боби у буркуну одно- або двонасінні, з коротким загостреним носиком, сітчасто-зморшкуваті.
На відміну від еспарцету, оболонка бобу в культурних сортів буркуну легко відділяється від насінини. Тому посівний матеріал здебільшого складається з голого насіння. Насіння кутасто-округле, яйцеподібне, світло-жовтого кольору.
Буркун, як бобова рослина, сприяє підвищенню родючості ґрунту, адже активно засвоює азот з повітря. Його розгалужена стрижнева коренева система проникає в ґрунт на глибину до 3-4 метрів.
Висота рослин буркуну варіюється від 80 см до 2 м, залежно від вологості ґрунту. В посушливих умовах буркун стає більш низькорослим. Стебла прямі або розлогі, зеленого кольору, з червонуватим відтінком внизу, добре гілкуються.
Ґрунти
Буркун – дуже пластична рослина, яка здатна рости на різних типах ґрунтів. Найкраще він росте на добре дренованих, некислих ґрунтах (pH > 6). Однак, він також непогано розвивається на важкосуглинистих ґрунтах та на маловодопроникних суглинках.
Після буркуну на таких полях доцільно розміщувати інші польові культури. Буркун добре росте на солонцюватих ґрунтах і солонцях, виконуючи роль фітомеліоратора. Дворічний буркун, як і конюшину, в перший рік вирощують під покривом кукурудзи на зелений корм або однорічних ярих сумішей.
У чистому безпокривному посіві буркун у рік сівби забезпечує високий урожай (200 - 250 ц/га), який можна використовувати для приготування сінажу або частково для годівлі худоби зеленою масою. Дворічний буркун не цвіте і не утворює насіння в рік висівання, це відбувається лише на другий рік, після чого рослини випадають.
У фазі збирання буркун набуває солодкого аромату, зумовленого наявністю кумарину. При заготівлі кормів важливо враховувати, що дикумарол утворюється з кумарину під час приготування сіна, сінажу або силосу через перегрівання або псування сировини, що може стати причиною проблем.
Розумно висівати буркун на корм як у чистому вигляді, так і у суміші з іншими культурами, такими як еспарцет, а також підсівати весною вівсом або однорічним райграсом, щоб використовувати його як сидерат. Буркун також використовують як медоносну культуру.
Висів буркуну
Буркун можна висівати як у весняний період — наприкінці квітня або у травні, так і влітку — у червні або липні. Дворічний буркун краще вирощувати як парозаймаючу культуру і чудово підходить як попередник для озимої пшениці.
Його зазвичай сіють під покрив інших культур, таких як ячмінь, ранні ярі суміші або кукурудза для отримання зеленого корму. Буркун демонструє позитивну відповідь на осіннє внесення фосфору і калію, а також весняне підживлення.
Вирощування дворічного буркуну демонструє велику біоенергетичну та економічну ефективність, яка перевищує результати люцерни, конюшини та еспарцету. Один укіс приносить від 360 до 440 центнерів зеленої маси на гектар, що відповідає врожаєві люцерни й конюшини, проте за меншу кількість укосів (2-3 укоси).
Читайте також: Вирощування дзвоників карпатських
